«Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли люба бабуся оповідали байки, не забудете до смерті».
      Іван Франко
      Шкільна світлиця Вовчинецької ЗШ (директор Павлюк П.В.) зібрала мешканців села на особливе свято. Вихованці початкових класів під керівництвом учителя Гришків С.Б. вшановували бабусь – дорогих, найближчих для кожного людей, матерів їхніх матусь та татусів.
      - Бабусю, бабусенько, бабуньо, бабусечко, бабцю, – так ніжно й пестливо величали гостей онучата, дівчата й хлоп’ята 2-ого класу.
      На схилі срібних літ, залишаються вони невтомними трудівницями, скарбницею мудрості нашого народу, хранительками звичаїв та обрядів. То ж є у кого переймати життєвий досвід. Чого тільки не навчали бабусі: прясти та ткати, шити і вишивати, садити і вирощувати квіти, готувати їжу і білити хату, працювати на городі і в полі. А яких колисанок, цікавих казок та мудрих повчань научали! Досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишиться золотим набутком на все життя.
      Заглядаємо в бабусині очі… Які вони щирі! Це погляд добра і любові! Та особливим теплом світяться очі бабусі тоді, коли поряд онучата.
      - Моя бабуся найкраща! Моя – сонечко! Моя – краса! Моя – ніжна! Моя – люба! Моя – гарна! Моя - мила!.. Тільки, щоб Вона вічно жила! Як зростем великі, то збудуєм хату. Всіх бабусь запросим у одну кімнату. І для них, стареньких, там влаштуєм знову свято.
      Зі сльозами на очах, з радістю у серці, з квітами у руках повагом йшли дорогою зі школи до своїх осель дбайливі господині. Їх проводжали любі онуки…
      Правду кажуть у народі: «Справжні діти – це онуки».