Весна в Україні починається з Шевченка. А цього року тим більше. Адже саме цього року виповнилося 195 років з того часу, як Україні Богом був дарований пророк, ким судилося стати кріпакові-сироті. І Шевченко зробив це, пройшовши невимовно складний життєвий путь, що проліг через енгельгардові світлиці, оренбурзькі степи, петербурзькі салони до такої бажаної Волі та воістину світової Слави. На жаль, Україна ще тільки пробує повторити цей шлях і, на жаль, дуже багато з того, про що писав поет, залишається актуальним і нині. Та все ж ми не сходимо із шляху Шевченка. Ми йдемо…
      Цього року в навчальних закладах міста відбулося багато різних заходів, присвячених славним роковинам: конкурси малюнків, виразного читання, конференції старшокласників, тематичні виховні години, літературно-музичні композиції, вистави, виставки літератури у бібліотеках, виготовлення стінгазет… Серед заходів загальноміського масштабу найбільш помітними стали літературно-музичні композиції: «Шевченко йде землею» (Українська гімназія № 1, 10 березня), «Овіяне святістю ім’я» (ЗШ № 2, 11 березня), «На перехресті Музи й Долі» (ЗШ № 21, 12 березня).
      Найсильнішим акордом святкування стало загальноміське дійство «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь віки…», ініційоване управлінням освіти і науки, проведене 12 березня у Народному домі № 1 Будинком вчителя. У залі були педагоги та директори шкіл, хтось прийшов із сім’єю, інші привели онуків, щоб уже з юного віку причастити Шевченковим словом. Автор сценарію – член Спілки письменників та журналістів України, поетеса Ганна Дорошенко. Із святочною промовою до присутніх звернувся начальник управління освіти і науки Михайло Верес. У програмі свята взяли участь хор хлопчиків Центру дитячої творчості «Соколята» (кер. Ірина та Ярема Павлики), камерний хор міського Будинку вчителя (кер. Григорій Керниця), аматорська хорова капела «Сурма» (кер. Богдан Волосянко). Не залишило байдужими присутніх і виразне читання учениці навчально-реабілітаційного центру, кульмінацією свята став «Заповіт», прочитаний учнем ЗШ № 3, корейцем за національністю, який всього два роки вивчає українську мову. Коли ж «Заповіт» поринув у музичному супроводі і його підхопив зал, Шевченків дух, здавалося, був теж тут, радіючи українським вишиванкам, рідній пісні, високому поетичному слову. Ми йдемо…