Відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” в Україні впроваджується багаторівнева пенсійна система.

Отже, особа, яка бажає одержувати, крім державної, додаткову пенсію, може стати учасником недержавних пенсійних фондів (НПФ) через укладання пенсійного контракту, згідно з яким проводитиметься недержавне пенсійне забезпечення.

Внески на користь недержавного пенсійного забезпечення можуть сплачуватися за рахунок коштів членів сімї учасника або роботодавця – учасника НПФ, але на це такі особи мають погодитися.

Особливості функціонування НПФ залежать від їхнього виду (відкритий, корпоративний та професійний). Учасником відкритого НПФ може стати будь-яка фізична особа незалежно від того, де вона працює і чим займається. Учасником корпортивного – лише фізична особа, яка перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, що є засновником та платником цього фонду. Професійний фонд розраховано лише на фізичних осіб, об’єднаних за видом своєї професійної діяльності.

Слід пам’ятати, що кошти, які перераховуються на індивідуальний пенсійний рахунок учасника НПФ, є його власністю, але скористатися ними можна буде лише за досягнення ним пенсійного віку. Законом також визначено, що ці кошти підлягають успадкуванню.

З метою належного захисту осіб, які вирішили брати участь у додатковому пенсійному забезпеченні, в Україні створено (вже кілька років працює) спеціально уповноважений орган з нагляду та контролю за діяльністю НПФ – Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг.

У сфері недержавного пенсійного забезпечення існує кілька рівнів контролю:

- взаємний контроль субєктів недержавного пенсійного забезпечення;

- державне регулювання та контроль;

- контроль з боку ради НПФ;

- контроль його учасників, вкладників та засновників.

Механізм захисту коштів, що накопичуються на індивідуальному пенсійному рахунку, передбачає державне ліцензування всіх юридичних осіб, що проводять свою діяльність у цій сфері.

Щодо розміру статутного фонду і власного капіталу осіб, котрі надають послуги НПФ, держава запровадила доволі високі вимоги. НПФ не може бути проголошений банкрутом і не відповідає за зобов’язання засновників та осіб, які надають послуги НПФ. Функції адміністрування фонду, управління пенсійними активами та їхнього збереження чітко розмежовані між різними фінансовими установами.

Не менш важливі й такі законодавчі вимоги, як відокремлення пенсійних активів від активів фінансових установ, що обслуговують НПФ. Пенсійні активи може бути використано лише для цілей, чітко визначених законом. У разі заподіяння недержавному пенсійному фонду збитків фінансові установи, що обслуговують фонд, несуть вілповідальність усім майном, що належить їм за правом власності.

Запобігти серйозним фінансовим утратам чи зловживанням покликано й установлення диверсифікації (розподілу) активів НПФ між разними класами активів, окремими фінансовими інструментами, а також обмеження щодо напрямів інвестування, і звичайно ж – проведення обов’язкового аудиту не лише кожного НПФ, а й усіх фінансових установ, що надають йому послуги.

Поки що українці дуже пасивно ставляться до своєї участі в недержавному пенсійному забезпеченні, котре ще не стало вагомою складовою соціального чи компенсаційного пекета, що надається роботодавцем найманим працівникам поряд з іншими видами винагороди (відпочинком, преміями та ін.). Проте на Заході недержавні пенсії перетворилися на масовий додатковий вид соціальних гарантій.

Серед головних гальмівних чинників недовіри до недержавного пенсійного забезпечення можна назвати: недовіру до НПФ, побоювання втратити відкладені гроші, відсутність коштів у наших громадян та належної інформації.