ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧА СПІЛКА

Станиславівський некрополь - повернення з небуття

        Найкраще розказати про кожне місто, передати його дух може історичний цвинтар.
        Історичні цвинтарі в Івано-Франківську (колишня назва Станиславів) знищені. Всі. Шкода за всіма, та найбільше жаль за тим, що був загальноміським. Він має свою промовисту історію, яка фіксує не тільки роки людського життя, а й основні віхи історії міста, краю, нації. Проте сторінки цього цвинтаря, незважаючи на те, що вони були кам’яними, стерті майже всі.
         У давнину в Станиславові не було просторого, за межами міста, міського кладовища. До церков, костелів, божниць тулилися невеликі за розмірами цвинтарі, від яких з часом не залишилось і сліду. Тому місце їх розташування та дати виникнення встановити тепер майже неможливо. Знатних людей ховали в храмах – в підземеллях, стінах чи біля них.
        Все змінилося після 1772 р. – року першого поділу Польщі. Тутешню величезну оборонну фортецю нова австрійська влада вирішила демілітаризувати і на передбачені для цього кошти вибудувати нове місто за спеціальним проектом, як це зазвичай робили в Європі, красиво, добротно, доцільно.
         З постанням нового міста постало і питання організації нового цвинтаря. Він був започаткований на віддаленому передмісті в другій половині XVIII ст. Цвинтар назви не мав. Перші могили на ньому з’явилися в 1782 р. (Найвідоміші і найстаріші в Україні цвинтарі постали: Личаківський, 1783 р., Львів; Байковий, 1833р., Київ).
         Визнання автономії Галичини принесло їй в XIX ст. певну стабілізацію та покращення економічного становища. Стрімко почала зростати численність мешканців міста. Станиславів почав забудовуватись не тільки великими цивільними цегляними, а й гарно оздобленими художнім декором кам’яницями.
         Як і місто, змінює своє обличчя й цвинтар, поступово набираючи чинності. Розростаючись, приймав на вічний спочинок нові й нові покоління мешканців міста. Тут здійснено майже п’ять тисяч поховань.
          Ховали українців, поляків, німців; католиків, православних, протестантів. На могилах багатьох з них стояли не просто надмогильні плити, а красиві пам’ятники, які виготовляли в спеціальних художніх майстернях. Цвинтар був унікальним прикладом етнічного перехрестя з толерантним симбіозом різних культур.
          Більшість надгробків, виконаних в камені та мармурі, зберігали не тільки пам'ять про предків, а й про їх смаки, художні уподобання та мистецькі стилі попередніх епох, і могли пережити століття. Не пережили. Навіть дві світові війни, які так жорстоко обпалили Прикарпаття, виявились для цвинтаря менш руйнівними, ніж застійні часи.
          Вже майже всі сторони життя заполонила ідеологія схематизму та спрощеності, а на старовинному цвинтарі ніби застиг та зупинився час. Тут можна було вклонитися світлій пам’яті діячів ЗУНР, авторів конституційного закону про об’єднання двох українських держав, згадати буремні події українсько-польської війни, славне січове стрілецтво, повстання 1831 р., врешті-решт просто походи, в глибоких роздумах помилуватися багатьма високомистецькими витворами, які аж ніяк не нагадували форми соціалістичного реалізму.
           Тому і приймає міськвиконком у 1980 р. своє найвандальніше рішення в багатовіковій історії міста: «Кладовище – ліквідувати! На його місці розпланувати сквер…». Цвинтар вмирав важко і болісно. У міста силою відняли історію і воно відразу збідніло – духовно. Та це місце, навіть так жорстоко осквернене, але гірко оплакане та щиро вимолене попередніми поколіннями, не могло безслідно щезнути. Мовчки і сумно зберігаючи свою духовну таїну, воно причаїлось і чекало кращих часів.
           Тому не випадково, що саме тут в червні 1989 р., після десятиліть забуття і зневаги, були вперше масово підняті національні прапори, відправлений парастас греко-католицькими священиками, з пошаною згадані поховані тут творці української історії та культури. Починалось відродження. Запалахкотіли свічки на місцях колишніх захоронень січових стрільців, а згодом були відновлені самі могили. Повернута гробниця визначного політичного діяча, віце-президента ЗУНР Левка Бачинського; впорядкований надгробний пам’ятник Денису Січинському, без творчості якого неможливо уявити музичний набуток українців; означено місце захоронення Йосафати Дзвонковської – польської вчительки заради побачення з якою наше місто не раз відвідував Іван Франко. Побудована каплиця, не на своєму первісному місці, але красива і монументальна. Можна поіменно згадати всіх січових стрільців та вояків УГА, що були захоронені тут. Подаються імена багатьох видатних людей. Встановлені пам’ятні знаки спецпоселенцям, воякам УПА, жертвам двох світових воєн. Добротно спланована територія, оформлено входи, висаджено дерева.
           Відновлено, впорядковано та побудовано на колишньому цвинтарі вже так багато, що ця територія знову ожила духовно і сквером, нехай і меморіальним, його вже ніхто не називає. Це – некрополь, що повернувся з небуття! Відновлений цвинтар – найвизначніше місце нашого міста. Завдяки своєму розташуванню (майже в центрі) сюди дуже легко потрапити. І люди приходять поодиноко і групами, приїжджає багато іноземців – на побачення з історією та на зустріч з прекрасним; а ще за пересторогою: «Це не повинно повторитись! Ніколи! Ніґде!»
           Облаштований і відновлений цвинтар може багатьом допомогти і по-іншому спізнати і саме місто: не тільки як урбанізоване середовище та місце для життя, роботи чи досягнення власних, часто хворобливих амбіцій, а як своєрідний духовний центр, який може насичувати собою і дарувати красу та наснагу, а без цього не можна говорити про патріотизм та всебічну культуру.

відділ туризму МВК
тел. 55-64-83
[email protected]

          Спільне звернення «Івано-Франківської туристсько-краєзнавчої спілки» та історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» до голови Івано-Франківської обласної ради п. І.Олійника і міського голови Івано-Франківська п. В.Анушкевичуса прийнято на засіданні «круглого столу» 03.07.2008 р.

Про статус
Меморіального скверу
ЗВЕРНЕННЯ


          03.07.2008 року відбулося засідання «круглого столу», організоване «Івано-Франківською туристсько-краєзнавчою спілкою» та історико-краєзнавчим об’єднанням «Моє місто», на тему: «Меморіальний сквер»: вчора, сьогодні, завтра». Відзначено, що сквер, колись міський цвинтар, продовжує руйнуватися, втрачає меморіальність і стрімко набуває ознак відпочинково-розважальної зони.
          З метою збереження цінної історичної пам’ятки, неухильного дотримання християнської моралі та відновлення історичної справедливості учасники засідання пропонують:
1. Виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради на базі «Меморіального скверу» створити комунальне підприємство «Меморіальний комплекс» при вул. Незалежності, 40а (КП «МК») з відповідним фінансуванням з міського бюджету; (термін виконання 2008 рік).
2. КП «МК» забезпечити належний догляд; охоронну, науково-пошукову, опоряджувальну та відновлювальну роботи.
3. Івано-Франківській обласній раді надати території КП «МК» статус заповідної зони (об’єкт культурної та історичної спадщини місцевого значення); (термін виконання 2009 рік).
4. Івано-Франківській обласній раді та структурам МВК разом з громадськими організаціями провести відповідну інформаційну роботу та прийняти відповідне рішення (за результатами громадських слухань) щодо перепоховання та відновлення на КП «МК» поховання видатних осіб міста та краю; (термін виконання 2009 рік).
5. Івано-Франківській обласній раді підготувати до КМ України відповідне подання про створення на базі КП «МК» історико-меморіального заповідника «Станиславівський Некрополь»; (термін виконання 2010 рік).
Від «Івано-Франківської туристсько-краєзнавчої спілки»:
Голова правління Р.Красій
Заступник голови правління М.Мицан
Голова наглядової ради В.Устинський
Директор краєзнавчого музею Я.Штиркало
Директор художнього музею М.Дейнега
Директор турфірми «Галичанка-ІФ» З.Бордун
Директор Центру Туристичної Інформації А.Олійник
Від історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто»:
Голова об’єднання З.Жеребецький
Архітектор, лауреат Державної премії З.Соколовський
Краєзнавець М.Головатий
Кандидат історичних наук І.Монолатій
Керівник відділу «Звід пам’яток історії та культури» З.Федунків

Архітектор, уповноважений з питань охорони культурної спадщини міста І.Панчишин
Видавець В.Іваночко
Архітектор-археолог В.Романець
Краєзнавець І.Бондарев