Останнім часом у політичних та журналістських колах дедалі частіше можна почути про те, що найближчою перспективою України в її стосунках із ЄС є набуття «асоційованого членства» в Союзі. При цьому наголошується, що набуття такого статусу може бути вікном України до повноцінного приєднання до ЄС.
Чи виправданими є ці сподівання? Чи дозволяє наявна практика стосунків ЄС із країнами-партнерами такого розвитку подій? Що взагалі стоїть за поняттями «асоціація» та «асоційоване членство»?
На ці питання ми спробуємо відповісти в запропонованій нижче статті
Асоціація
Для відповіді на поставлені вище питання потрібно передусім провести чітку межу між поняттями „асоціація” ( association ) та „асоційоване членство” ( associated membership ).
Перше з них є досить поширеним поняттям у зовнішній політиці ЄС, а „угоди про асоціацію” ( Association Agreements ) - популярною формою закріплення стосунків між ЄС та його партнерами.
Нині ЄС має чинні угоди про асоціацію із Тунісом, Ізраїлем, Марокко, Йорданією, Єгиптом, Палестинською автономією (перехідна угода) та Чилі. Подібні угоди також підписано (хоча вони ще не вступили у силу) із Алжиром та Ліваном.
Як бачимо, окрім Чилі, усі ці країни входять до середземноморської інтеграційної системи – так званого Барселонського процесу, метою якої є інтеграція країн ЄС із його південними та східними середземноморськими партнерами. У його рамках закладаються умови для створення зон вільної торгівлі між ЄС та його середземноморськими партнерами, координується політика в сфері міграції та безпеки. Очікується, що нещодавня ініціатива Франції, підтримана країнами ЄС на останньому засіданні Європейської Ради, - створення так званого „ Союзу для Середземномор’я” ( Union for the Mediterranean ), посилюватиме цей процес.
Навряд чи можна сказати, що ці „угоди про асоціацію” із середземноморськими сусідами ЄС містять щось, чого Україна б уже не мала в рамках своїх нинішніх стосунків із Союзом чи щось, що вона не могла би отримати в рамках Нової посиленої угоди, перемовини про яку нині тривають. Середземноморські країни входять до сфери дії Європейської політики сусідства (ЄПС), а Україна, відповідно до оцінок Європейської Комісії та Ради Міністрів ЄС, перебуває в аванґарді процесів ЄПС.
Водночас останні ініціативи ЄС свідчить про те, що географічний обшир „угод про асоціацію” Союз прагне поширити значно далі від кола своїх сусідів. Ми вже згадували про Чилі – країну, із якою Союз має стосунки „асоціації” від 2002 року. Інші країни Південної та Центральної Америки також перебувають у колі інтересів Союзу, причому тут ЄС націлюється вже не на двосторонні, а на міжрегіональні угоди. Приміром, нині тривають перемовини щодо укладання подібних угод про асоціацію між ЄС та Організацією південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР – Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай та Венесуела), Андської спільноти (Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу) та країнами Центральної Америки (Коста-Рікою, Сальвадором, Ґватемалою, Гондурасом, Нікарагуа та Панамою як спостерігачем).
Окрім подібних підписаних чи запланованих угод, існують також інші форми стосунків ЄС із його партнерами, в яких також міститься слово „асоціація”. Одним із прикладів можна назвати Угоду про стабілізацію та ас оціацію (УСА; Stabilisation and Association Agreement , SAA ) – формат угоди між ЄС та країнами балканського регіону. На відміну від угод про асоціацію із країнами Барселонського процесу, УСА із балканськими країнами містять перспективи тіснішої інтеґрації з ЄС аж до майбутнього членства в Союзі.
Туреччина – країна-кандидат на вступ до ЄС – також мала Угоду про асоціацію із Європейським Союзом (підписану ще далекого 1964 року), що у 1995 році була поглиблена до Угоди про створення митного союзу. Подібним чином, чимало країн Східної та Центральної Європи, перш ніж приєднатися до ЄС, укладали із Союзом так звані „Європейські угоди” ( Europe Agreements ), які „встановлювали відносини асоціації” ( establishing an association ) між ними та ЄС, і в яких було визначено перспективи їхньої „повної інтеґрації” до об’єднаної Європи.
Об’єднуючи всі ці приклади, можна підсумувати, що саме по собі поняття асоціації може тлумачитися у різний спосіб залежно від формату стосунків конкретної країни чи регіону із ЄС; при цьому по-справжньому вагому роль відіграє не так саме слово „асоціація”, як конкретний зміст угоди, що укладається між ЄС та країною-партнером чи партнерським інтеграційним об’єднанням.
Членство та „асоційоване членство”
На відміну від „асоціації” – досить поширеного терміну у стосунках ЄС із його партнерами, поняття „асоційованого членства у ЄС” є фактично порожнім: цього формату стосунків із країнами-партнерами у Європейському Союзі не існує.
Поняття „асоційованого членства” відсутнє і в установчих договорах ЄС (своєрідних конституційних актах Союзу), і в тексті нового Лісабонського договору, який нині проходить процедуру ратифікації у країнах ЄС. Жодна країна не є нині „асоційованим членом” ЄС.
Іншими словами, та чи інша європейська країна
Країна, що подала заявку на членство в ЄС, має статус „країни-заявниці” ( applicant country ); країна, чию заявку на членство підтримали, має статус „країни-кандидата” ( candidate country ), а країна, що має перспективу членства в ЄС (відповідно до угод із Союзом), однак ще не подала заявки, називається зазвичай „потенційною країною-кандидатом” ( potential candidate country ). Однак, ще раз повторимо, стосунки ЄС із його партнерами не передбачають статусу „асоційованого члена”.
Підсумки
У цій статті ми спробували показати, якими неоднозначними є поняття „асоціації” та „асоційованого членства”, що їх нині часто вживають у зв’язку із стосунками між ЄС та Україною. З одного боку, „ асоційованого членства” як формату стосунків взагалі не існує у нинішньому Союзі, тож саме це словосполучення можна вважати позбавленим конкретного змісту. З другого - поняття „асоціації” є надзвичайно широким, а його зміст, властиво, залежить від змісту конкретної угоди ЄС із конкретною країною, з якою він будує стосунки. Адже від „Європейської угоди” між ЄС та Польщею, що містила конкретну перспективу приєднання до ЄС, та „Угодою про асоціацію” між ЄС та Чилі – дуже велика відстань.
Саме про це слід пам’ятати, міркуючи навколо майбутніх відносин України та Є С.
Джерело: Представництво Європейської Комісії в Україні та Бєларусі