1782 р., закладений згідно з декретом австрійського цісаря Йосифа ІІ про перенесення всіх цвинтарів з–під церков і костьолів на околиці міста,  колишній міський цвинтар Івано-Франківська, має статус пам’ятки державного значення. Він є старшим від львівського Личакова. Цвинтар називають музеєм під відкритим небом.

В часі упорядкування військових поховань Станиславова у 1924–1927 рр. цей цвинтар став головним військовим цвинтарем міста. На нього переносили ексгумовані останки солдатів. Після упорядкування на ньому розташовувалось 665 могил полеглих у Першу світову.

В 1970 – 1980 рр. минулого століття найстаріший міський цвинтар Івано-Франківська був знищений і реконструйований під сквер.

З багатьох тисяч захоронень збережено тільки декілька, серед них:
Л. Бачинського(1871 – 1930)- віце-президента ЗУНР, голови делегації, яка 22 січня 1919 р. в Києві підписала Акт прозлуку обох частин України;
Д. Січинського (1865 -1909) – відомого українського композитора;
М. Гославського (1802-1834) – польського поета–повстанця;
Є. Желехівського (1844 – 1885) – видатного українського мовознавця, засновника філії «Просвіти» в місті;
К.Свідзінського (1842 – 1877) – польського поета, учасника Паризької комуни.